Четверта книга, а напастей і комічностей із Зосею, тіткою Маліною й чарівною сестричкою Манею не меншає. Здається, далі цих пригод лише більшає. Але різдвяна пора, притрушена снігом, вимагає й нових сюжетів. Із компанією Зосі просто мусило щось відбутися! Щось пухнасте, м’якеньке, у великій кількості й точно лоточницько-єнотне. Пухнасте – це колектив котів, який під кінець книги заспіває пісню (ну звісно, що всі тварини відчувають навіть краще за людей святковий дух!). М’якеньке – це героїчний пес Байрон, насправді він – БУЛЬЙОН, і Маня знову доведе, що бульйони на чотирьох лапках – найбульйонніші бульйони! У великій кількості – це про Мафіна, Здашека, Злавека, усіх інших котів-лоточників і про Діогена, звісно! Виявляється, Діоген теж лоточник і теж кіт. А єнотне – це, зрозуміло, пан єнот Фредерік Шопен-Полоскун. До чого ж Різдво, святковий настрій і Зося з компанією? Усе доволі просто: у Зосі – канікули! І в Ломянках по вулиці Котячій, 5 тривають приготування до святкувань у родинному колі. До приготувань залучені всі й навіть більше, а Пенелопки, Клементинка й Головне Міністерство Гігієни святкують Різдво й чекають на Миколая. Цікаво, що улюблені герої залишаються самими собою й у четвертій частині. Найкраще підтвердження – це занудка Михась, кузен Зосі й Мані. Пам’ятаєте, що він читав у попередніх книгах? Так-так, «Триста тридцять три… (премудрі штукенції)». Тепер вибір Михася зупинився на «Триста тридцяти трьох святкових звичаях» і «Триста тридцяти трьох святкових стравах». Справді, якщо перед цим було триста тридцять три шурупи, то перед Різдвом саме час для святкових страв і звичаїв! Здогадуюся, що ви скептично поставилися до книг із улюбленої Михасевої серії «Триста тридцять три» й думаєте, що це не найважливіша інформація про твір Агнєшки Тишки. Але найголовніше, що треба знати про «Зосю з вулиці Котячої», – це те, що весь смак у деталях, які переходять із однієї книги в іншу. Це незрівнянне відчуття – читати якусь серію книг тоді, коли останню частину надруковано й вони всі готові до поглинання книжковими маніяками. Але ще приємніше – чекати на вихід кожної наступної книги, радіти, коли впізнаєш витівки часом вреднючої Мані й хронічно вреднючого Михася, поблажливо усміхатися, думаючи про Пенелопок, і казати: «Ох, у цьому ж уся тітка Маліна!» Або найсвятковіше – прочитати книгу, а власне на Різдво чи на Святого Миколая ще раз прогортати її та знову наштовхнутися на лоточника за справою. Ох, Агата Рачинська неперевершена! Обов’язково подивіться її ілюстрації. І відчуйте, що свято ж наближається. Принаймні для коропів і лоточників Зося його може влаштувати :)